коронавірус

Пандемія COVID-19, яка сьогодні охопила світ, має дуже багато суперечностей і незрозумілих моментів. Все це наводить на думку, що над людством проводять якийсь грандіозний експеримент.

Сайт «Новое время» нещодавно опублікував статтю філософа і політолога Олексія Полегкого. В ній автор звертає увагу на певні закономірності та проводить цікаві аналогії, наприклад, між карантином та в’язницею нового типу. Ми вибрали ключові тези з цього матеріалу.



Вірус, який вражає здатність критичного мислення

Нинішню пандемію і реакцію суспільства на неї можна розглядати як перший соціальний експеримент такого рівня глобальності. Його результатом є відповіді на конкретні запитання: як населення поводиться в ситуації тотального карантину? Що необхідно і якого рівня потрібна паніка, щоб переважна більшість населення погодилася на добровільний арешт?

жінка в масці працює за комп'ютером

©depositphotos.com

Вірус показав нам, що сучасне суспільство має дві великі проблеми:

  1. Відсутність критичного мислення в публічному просторі. Тобто є і мислителі, і критика, але вони не є домінуючими. Ця ситуація показує, наскільки легко, за допомогою глобальних медіа та емоцій страху, створюється паніка і підміняється критична рефлексія.
  2. Зміна етичних норм у новому світі. І справа не стільки в упередженому ставленні до інфікованих. Це лише початок довгої розмови людства про те, як воно буде мислити себе в епоху можливого клонування, редагування генів, створення різних типів людей, зумовлених неприродною біологічною нерівністю, кіборгів. Наприклад, деякі країни вже обговорюють введення паспорта імунітету, сертифікату для тих, хто видужав від COVID-19 і був оголошений несприйнятливим до вірусу. Наслідки можуть розділити суспільство на дві частини: ті, кому дозволено вести нормальне життя, і ті, хто перебуватиме в своїх будинках протягом невизначеного періоду часу. Віднормована біологічна нерівність, яка лише посилюватиме соціальну, майнову і так далі.

Вірус COVID-19 – це лише один з багатьох (і, власне, далеко не найстрашніших) вірусів, з якими людство зіштовхнулося тепер і буде зіштовхуватися далі. А що буде, якщо завтра з’явиться більш небезпечний вірус? А він точно з’явиться, особливо на тлі глобального екологічного дисбалансу, викликаного людською діяльністю.

мужчина дезинфікує поверхню

©depositphotos.com

Ваше тіло – вже не ваше, а «колективне»

Однією з головних особливостей сучасного етапу розвитку біополітики є те, що індивідуальне тіло стало колективним. Держава обґрунтовує своє втручання в усі сфери вашого життя турботою, яка гарантує безпеку. Але за турботою ховається необмежений ресурс для контролю і примушення. Власне, це вже не турбота про індивідуальне тіло – це турбота про якесь колективне тіло.

Ваше тіло вже не належить вам, в ім’я виживання людства ви зобов’язані надати його в колективне розпорядження, до того ж добровільно. Індивідуум розщеплюється на біологічні складові, на які він вже не має ексклюзивного права. У ситуації пандемії люди повинні прийняти своє тіло в якості неблагонадійного. Небезпека полягає в самому тілі, і кожне тіло – під підозрою. Згідно з цією логікою, людська спільнота – це всього лише сукупність біомаркерів, якими можна і потрібно управляти як налагодженою системою.



Суспільство самоконтролю

Колись Ієремія Бентам запропонував проект ідеальної в’язниці, паноптикуму, в якій один охоронець може спостерігати за всіма одночасно. Це циліндрична будова з прозорими стінами та охоронцем у центрі, який є невидимим для ув’язнених. В’язні не знають, в який саме момент за ними спостерігають, і у них складається враження постійного контролю. Таким чином, вони стають ідеальними ув’язненими. А якщо додати до цього опцію самоконтролю, переконавши в’язнів у тому, що все це робиться для їхнього ж блага?

Тенденція до цього очевидна, адже ми всі вже давно живемо в цифровому паноптикумі. Можливо, це перші спроби на такому глобальному рівні здійснити перехід навіть вже не до суспільства контролю, а до суспільства самоконтролю. Власне, в епоху «розвинутого інтернету» виявилося, що управляти величезними масами набагато легше. Контроль, якщо він перетворюється на самоконтроль, стає тотальним, і його неможливо позбутися.

жінка миє руки з милом

©depositphotos.com

Управління емоціями

Одним з інструментів реалізації суспільства біополітичного контролю є біополітика емоцій. Виявилося, що запустивши глобальний вірус страху, навіть не потрібно особливо боротися з іншомисленням. Система «колективного реагування» буде самостійно «забивати» своєю масовістю будь-які спроби критичного мислення. Адже що може протиставити рівень раціональної рефлексії емоційним «вантажівкам з десятками трупів»?

Паніка не тільки стає одним з інструментів управління масами, але й всіляко заохочується. Страх – найкращий стимулятор. Але він не буде працювати, якщо його не компенсувати одночасною ін’єкцією «турботи» про благо.

Соціальне дистанціювання як елемент контролю

Найбільш небезпечне в цій пандемії – це невидимі зміни, які ми засвоюємо несвідомо. Дискурс «пандемії», «хвороби», «інфекції» призводить до того, що ми починаємо сприймати інших людей, перш за все, як носіїв небезпеки. Тобто кожна зустрічна людина стає не тим, з ким можна вступити в контакт, вибудовувати відносини, а джерелом небезпеки. Це основа соціальної аномії – замикання в «капсулах», роз’єднання і розриву зв’язків. І чим більше буде вигравати аномія (соціальна розділеність і дезорганізація), тим виразнішим ставатиме відчужене суспільство, суспільство контролю. Недарма основною вимогою карантину стало соціальне дистанціювання.

дівчина сидить в телефоні

©depositphotos.com

Небезпека COVID-19 полягає не тільки в самому вірусі, хоча ніхто при здоровому глузді не стане заперечувати його біологічну небезпеку та необхідність відповідних дій. Проблема в тому, що в спробі уникнути небезпеки люди показали готовність легко втратити базові цінності вільного суспільства навіть не під примусом, а добровільно і без особливої рефлексії.

Те, що вчора здавалося неможливим, всього за кілька днів стало реальним і швидко перетворилося на буденність. Більша частина світової економіки відключена, літаки стоять на злітних смугах, а мільярди людей добровільно сидять під домашнім арештом. Все це показало, якою надзвичайно крихкою є межа нашої реальності. І, звичайно ж, навряд чи це було б можливим без тотальної залученості населення планети в світ глобальних медіа та соціальних мереж.

Повну версію статті читайте на сайті nv.ua.

Читайте також: Як зміниться життя після коронавірусу: прогноз італійського психоаналітика