
Тривожне сьогодення впливає на всі сфери нашого життя, і на мистецтво зокрема. Література болісно реагує на події воєнного часу. Народжуються нові твори, пов’язані з темою боротьби і смерті, полону й окупації, вимушених переміщень всередині країни, біженства за кордон. Пропонуємо вашій увазі книги про війну в Україні, написані жінками і опубліковані в різних українських видавництвах у 2024 році.
1. Євгенія Подобна, «Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов» (Віват, 2024)
25 жіночих голосів, що лунають у цій книжці, розповідають про обстріли, рани, вибухи і втрати. Все це бачили і зазнали наші військовослужбовиці, медикині, волонтерки, та журналістки. Ці жінки ховалися від російських бомб, тікали від смерті, рятували рідних і абсолютно незнайомих людей, перебували в полоні або страждали, напружено очікуючи звістки від любих і коханих. «Її війна» — це 25 спогадів і свідчень про воєнні злочини, про гіркоту втрат і попіл розчарувань.
Упорядкувала збірку київська журналістка, військова кореспондентка, лауреатка Шевченківської премії 2020 року за книгу «Дівчата зрізають коси» Євгенія Подобна. «Її війна» не тільки покаже читачам жіночі досвіди воєнного часу, а й подарує віру в те, що спільні рани, болем яких поділишся, швидше гоїтимуться.
2. Валерія «Нава» Суботіна, «Полон» (Фоліо, 2024)
Книга розповідає про героїчну оборону українськими захисниками оточеного ворожими військами Маріуполя, про події на території заводу «Азовсталь». Серед тих, хто потрапив у російський полон, була й Валерія «Нава» Суботіна. Жінка майже рік перебувала в неволі (спочатку в Оленівці, потім у Таганрозькій в’язниці-карцері). У своєму воєнному щоденнику вона описує все, чого зазнала в полоні: прицільне спостереження, жорстоке поводження, пекельні умови утримання, постійні допити і тортури.
Валерія Суботіна — військовослужбовиця, журналістка, викладачка, поетеса родом з Маріуполя. «Полон» — це книжка про героїзм і силу духу, вміння вистояти у складних, часом навіть фатальних обставинах.
3. Олена Чернінька «Лемберґ: мамцю, ну не плач» (Видавництво Старого Лева, 2024)
Цю книжку можна назвати хвилюючою сповіддю мами Воїна, який не повернувся з Бахмута. Лемберґ — син свого часу, представник нового покоління української нації («хлопчики, які ніколи не плачуть»), хоробрий і незламний захисник, що ризикує життям заради своєї країни. Тужливі біографічні згадки матері переплітаються в книжці зі спогадами побратимів Михайла, його друзів, колег по роботі. Це книжка про чекання, безнадійну невідомість, горювання матері, намагання прийняти втрату сина.
Олена Чернінька — львівська письменниця, фотохудожниця, журналістка, віднедавна займається живописом. Книжка про Михайла-Лемберґа — дуже особиста і щемка історія материнської скорботи.
4. Юлія Ілюха «Мої жінки» (Білка, 2024)
Ця збірка короткої прози нагадує воєнну мозаїку жіночих доль і жіночих досвідів, серед яких чимало емоційно напружених, печально трагічних, брутально гострих ситуацій. Це досить складні воєнні історії, оскільки кожна з героїнь — оголена у власному страху і жалю, у своїй катастрофічній самотності. Безіменні жінки проживають війну, пробуючи опиратися їй, тікати від неї, щоб уціліти.
Юлія Ілюха — поетеса, письменниця, журналістка й волонтерка з Харкова. Збірка «Мої жінки» перекладена кількома мовами й увійшла цього року у короткий список літературної премії «Книга року ВВС».
5. Галина Петросаняк «Матриґан» (Видавництво 21, 2024)
Роман розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення, про життя українки-біженки. Киянка Меланія разом із сином-підлітком емігрує в Німеччину. Перебування далеко від домівки несподівано мотивує жінку пізнати дерево свого роду, зануритися в історію своєї родини, що коренями сягає до Гуцульщини. Виявляється, Меланія не випадково приїхала до Німеччини, адже саме сюди ведуть заплутані біографічні сліди її рідних.
Галина Петросаняк — поетеса, перекладачка, літературознавиця родом з Івано-Франківщини, з 2016 року мешкає за кордоном. «Матриґан» — книжка про пам’ять і зв’язок поколінь, про життя не вдома, про повернення до своїх витоків.
6. Роксолана Жаркова «Ножиці, папір» (Дискурсус, 2024)
Повість пов’язує абсолютно віддалені в часі долі двох жінок. Перша — українка Лілька, яка через повномасштабну війну змушена покинути дім і знайти притулок у сусідній Польщі. Друга — молода єврейська поетеса Зу, яка майже сто років тому, в роки Другої світової війни, тікала від Голокосту і смерті. Лілька у ностальгії віддається лавині дитячих спогадів. Зу рятується творчістю, хоча вірші безсилі перед злом і не здатні захистити жінку від неминучої загибелі.
Роксолана Жаркова — письменниця і літературознавиця зі Львова, досліджує теми війни, міграцій, біженства, кордонів. Книжка «Ножиці, папір» дасть відповіді, чому насильство повторюється, а війни тривають. Ви зануритеся в атмосферу спогадів дитинства, музики і поезії, справжніх почуттів і жіночих таємниць.
7. Олена Пшенична «Там, де заходить сонце» (Лабораторія, 2024)
Роман розповідає про пенсіонерку Віру Петрівну, колишню вчительку української мови. Влітку 2022 року вона опиняється у будинку для людей похилого віку. Син Толя активно займається волонтерством, невістка з дітьми евакуювалася за кордон, тож доглядати стареньку матір нема кому. Письменниця знайомить нас із літніми людьми — мешканцями цього будинку. Показує світ своїх героїв, їхні самотні старечі серця, що зазнали чимало біди як до повномасштабного вторгнення, так і після.
Олена Пшенична — журналістка з майже двадцятирічним досвідом роботи в медіа, сценаристка, громадська активістка. «Там де сходить сонце» — її дебютний роман. Книжка оповідає про життя на схилі літ, поранене війною і байдужістю, у якому жінка лишається наодинці з печаллю.
Згадані книги про війну в Україні по-різному презентують жіночі досвіди крізь призму реалій. Однак, майстерно і правдиво написані, вони розкриють перед читачами жіночу психологію і душу.
Текст: Марія Решетняк












Залишити коментар